Про кота-мандрівника



Про кота-мандрівника

Ця дивна історія трапилася кілька років тому в родині моєї знайомої Катерини Ротар. Вона приїхала з Рибниці в Овідіополь у гості до матері Галини Петрівни разом з чоловіком, 12-річною донькою Вікою і котом Ваською.

Цього товстого, солідного кота в сім'ї не інакше як Василем не називали, виростили його змалечку, тому і любили відповідно. Волелюбний, в міру егоїстичний, великий любитель смачно поїсти - він мав волохату сіру шубку, довгі вуса і великі зелені очі. Василь любив гратися паперовим метеликом на ниточці і дряпати кігтиками босі ноги господарів. А боявся він тільки Вікиного іграшкового собачку на батарейках. Васька разом зі своїми господарями завітав до Овідіополя вже великим котом шести років. Його взяли з собою на відпочинок, не бажаючи залишати в квартирі на піклування сусідів. Подорож з Придністров'я до України пройшла для нього на задній панелі "Жигулів". Тут кіт був господарем, адже більше нічого на панелі не вміщувалося, навіть хвіст звисав на спинку заднього сидіння.

Тут у селищі у приватному будинку, коту була воля. Їв він все найкраще, спав на підвіконні. Про те, щоб ловити мишей навіть і мови не було - не благородна ця справа для городянина! Зате з місцевими котами Василь швидко знайшов спільну мову, часто пропадав, доказуючи муркам свою велелюбність.

І ось якось Катя з сім'єю вирішила провідати двоюрідного брата в Комінтернівському районі. Вранці зібралися, сіли в машину і поїхали, а Ваську залишили на господарстві. Ввечері приїжджають - кота немає. Особливо не переживали, вважаючи, що Василь затримався за звичкою у сусідських кішок. Але коли пройшла доба-дві, а кіт так і не з'явився, - всією сім'єю забили тривогу. Обійшли всіх сусідів - ніхто нічого не знав.

Погостювала Катерина ще кілька днів, і прийшла пора повертатися додому до Придністров'я. "Мама, якщо Васька повернеться - доглядай за ним, а наступного літа ми його заберемо", - просила донька на прощання. Але Василь так і не з'явився.

...Літо добігало кінця, всі були в турботах. Вже і в школі почалися заняття. Похолодало. Пішли дощі. А Васьки як не було, так і немає. Поплакала Катя з сім'єю, але нічого вже вдіяти не могла - пропав кіт безслідно.

Кінець листопада в Рибниці - період вже холодний. І ось одного разу дванадцятирічна Віка спускається з п'ятого поверху, а назустріч їй... Василь.

- Васько, це ти? - дівчинка присіла біля котика. А той почав жалібно нявкати і тертися об її ніжки. Віка обняла пропажу і повернулася до квартири. Після її дзвінків - додому стрімко прибігли батьки. Так, це був сірий зеленоокий Василь, щоправда брудний і з обідраною шерстю - кіт-мандрівник. Понесли його у ветлікарню. Васька був здоровий, без інфекцій, тільки дуже худий.

Ось так Василь за три місяці пройшов Одеською областю та Придністров'ям і повернувся додому. "Рідний дім - найкращий", - мугикав він, ніжачись на м'якій подушці.

Анастасія Кравченко

Ваша реклама