Повертайтесь живими



Повертайтесь живими

Воєнні дії на Сході нашої країни не можуть залишити байдужими ж свідомого українця, викликаючи бажання підтримати наших захисників, подарувати їм тепло сердець, запевнити у вірі в їхню мужність, стійкість, витривалість.

За роки війни у колективу Надлиманської школи склалися дружні стосунки з Одеським загоном морської охорони, бійцями 28-ї бригади, батальйоном особливого призначення “Шторм”.

Нещодавно у батальйоні відбулась чергова ротація – у зону бойових дій відправився загін, до складу якого увійшли і наші земляки: Андрій Довганюк і Олександр Кантолінський з Овідіополя, Руслан Чередниченко з Кароліно-Бугазу, Олександр Бондаренко з Сухого Лиману. Надлиманці не залишились осторонь, і у складі групи волонтерів нашого району проводжали бійців на фронт.

Важко висловити словами глибину вдячності воїнів за наше розуміння важливості і небезпечності їх перебування у зоні АТО, за бажання привезеними домашніми смаколиками передати їм частку домашнього тепла і затишку, які так необхідні солдату. Урочисте шикування бійців перед від’їздом було хвилюючим: багатьом із них оголосили про присвоєння чергових та позачергових воїнських звань, вручили нагороди. Грамотами за “всебічну допомогу батальйону “Шторм” командир підрозділу, підполковник Анатолій Михайлович Будзар нагородив і групу волонтерів, серед яких – керівник Овідіопольського волонтерського штабу “Україна переможе” Т.М.Орлова, вчителі Т.М.Голуб (Кароліно-Бугаз) і Т.В.Валькова (Надлиманське).

Боже благословіння, добрі побажання і обереги бійці отримали від отця Андрія Ляшика (УПЦ Київського патріархату).

А потім були фото на згадку і розмови: про пережите, про батьків, про дітей.

Вразило знайомство з бійцем, позивний якого “Син України” говорить сам за себе. Вразило силою духу, глибиною патріотизму. Він – колишній кадровий військовий, пенсіонер. З 2014 року на фронті, спочатку – доброволець. Має сина-офіцера, який сьогодні – викладач однієї з військових академій після того, як втратив ногу в АТО. Батько, розповідаючи про сина, говорить: “Ми – військові, а війна є війною: можна загинути, можна стати інвалідом. Але я ніколи не пробачу ворогові, який, порушуючи всі міжнародні угоди, не давав можливості винести з поля бою мого стікаючого кров’ю сина. Самотужки йому довелося 200 метрів повзти до своїх. Усі спроби надати йому допомогу “заливались” рясним ворожим вогнем. Я там буду стояти до останнього, щоб захистити чужих синів, адже вони – сини України”. Ось такі вони, наші вояки.

Прощаючись, головним побажанням було: “Хай Бог береже вас! Повертайтесь живими!”

У ці передноворічні дні не забудьте згадати завдяки кому ми маємо можливість зустрічати свята з миром!

Т.Валькова, вчитель Надлиманської ЗОШ

Ваша реклама